Істрія мого села
1Тема: Комплексний опис села Ободівка
2Мета : означити ,довести культурну спадщину села,розвиток та збагачення відомостей.
3Актуальність:Кожна суверенна держава має атрибути своєї
державності, сновою яких є історичні традиції , культура ,
мова та партіотизм. Наше село має значення не тільки
районного масштабу , а й загальнонаціонального. Історія
села сягає в сиву давнину, має цікаві події , описує долі людей.
4 Список використаної літератури :
1. Архівні документи музею
2. П.І. Васильєв «.. ім’я йому Ободівка»
3. «Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область ».К., 1972 .
5 Назва. Село Ободівка Тростянецького району Вінницької області
6 Виникнення назви села.
В книзі «Історія міст і сіл України» є скупі відомості про Ободівку,але історія населеного пункту досить велика. Село бере свій початок
близько 1550-1555 років. В 16 сторіччі село носило назву Бадівка. Після Лблінської унії 1569 року землі східного Поділля стали власністю Польші . На ці землі ринула польська шляхта. Бадівкою став володіти польський шляхтич Ободівський, щоб увіковичити своє прізвище перейменував Бадівку на Ободівку. За переказами старожилів в селі гнули обіддя (колеса) для підвод . За іншою версією зміна назви села повя’зана з осообливостями польської та української вимов . Є інші припущення і легенди про походження назви села. Всі вони документально не підтверджені.
7.Історія села .
Село Ободівка лежить на берегах річки Берладинки, притоки Південного Бугу, на Волино-Подільській височині в лісостеповій зоні . Берладинка ділить село на дві частини – північну і південну. Обласний центр знаходиться на відстані 136 км. З обласним і районним центром село зв’язане шосейною дорогою . До найближчої залізничної станції Тростянець – Подільський 12 км. Населення складало на 15 01. 70 року 5 тис . чоловік, в селі є 1568 господарств.
Село існувало вже у 16 ст. під назвою Бадовка, а в 1569 році польський пан Ободівський замінив назву села на Ободівку.
В 1629 році це було велике містечко. З закінченням визвольної війни 1648-1654 роки Російський уряд в 1654 році направив своїх представників в місто Ободівку Брацлавського воєводства для приведення населення до присяги на вірність Російської держави. Біля Ободівки 1654-1655 роках була розташована значна кількість татарських орд , напади яких почастішали після роз’єднання України з Росією . Населення оборонялось від татар з допомогою квадратного валу , розташованого за селом.
В ІІ половині 17 ст . на початку 18 ст. Правобережна Україна дуже постраждала від воєн , незважаючи на це, Ободівка у 1704 році була багатолюдна, в селі була церква .
Головним заняттям населення було землеробство. Розвивалось ремісниче виробництво , особливою повагою користувалися ткалі.
На саморобних верстатах вони ткали українські вовняні килими. В Південно-західній частині села жили гончарі, які виготовляли різний домашній посуд. Були в селі свої чинбарі та кушніри.
В 18 ст. Ободівка належала панам Потоцьким , а пізніше панам Собанським , які тільки Ободівці володіли землею в розмірі більше 4 тис. десятин і цукровим заводом. В селі зберігся палац пана, збудований у 1763 році і реставрований у 1840 році. Життя пана було розкішним .В його палаці були мармурові зали, навіть в конюшні підлога була вистелена кафелем.
Маніфест 19 лютого 1861 року «Про скасування кріпосного права»
Викликав зацікавленість селян Ободівки. Не визнаючи законоположень вони відмовлялись виконувати повинності на користь поміщика. Заворушення селян жорстоко карались урядом, в середі травня 1861 року в Ольгопільський повіт , в тому числі Ободівку прибуло 2 батальйони солдат для придушення селянського руху , а 27 травня на екзекуцію в село прибув девізіон.
Що ж одержали кріпаки Ободівки внаслідок реформи? Вони стали особисто вільними . але поміщик залишився як і раніше власником землі, частину якої він дав селянам за викуп . Середній розмір селянського наділу був мізерний, так як в селі було 1695 ревізьких душ. По інвентарному наділу земельна площа складала 3950 десятин. Отже поміщик недодав селянам 6 , 3 % землі.
В результаті реформи 70 дворів городників були обезземелені, а 160 тяглових дворів одержали 658 десятин.
В березні 1917 року - в Ободівці проходила маніфестація в зв’язку з поваленням царату. Організував її солдат Горанський О.В.. який повернувся з фронту. Селяни дізнались про повалення царської влади. Рубали панський ліс, захоплювали реманент, тягло і землю. Дляборотьби з селянськими виступами Ольгопільський повітовий комісар 18 жовтня 1917 просив прислати козаків. Радянська влада дала селянам Ободівки безплатно понад 3 тис. га панської землі. Ревком створений в листопаді , розподілів між бідним селянством панський реманент і худобу. Головою ревкому обраний С.А. Юков , робітник з місцевого сахарного заводу . На посаді голови ревкому Юкова змінив Гладкий Сидір , житель села Ободівки . На селі розгорнулась діяльність по зміцненню радянської влади.
Але цяробота була тимчасово припинена вторгненням на Україну австро-німецьких військ В березні 1918 року Ободівка була окупована австрійськими військами. Серед австрійських солдат, під впливом більшовистської агітації починається розпад . Солдати 19 австрійського полку в Ольгопільському повіті звільняють з тюрем заарештованих.Селяни Ободівки разом з усім селянством повіту піднімаються на визвольну боротьбу проти окупантів. В листопаді 1918 р. в селі відновлена Радянська влада. В кінці 1918 року село зайняв загін Директорії. В лютому знову йшла боротьба за владу. В травні 1919 року в село вдерлася банда Зеленого, яка вчинила єврейський погром. Банда Зеленого організувалась в районі Томашполя, з розрізнених дрібних петлюрівських банд, до них приєднувались неозброєні селяни , з метою поживитись з наслідків погрому . Там вона вчинила погром , убила 37 чол. і рухалась в сторону Балти . 7 – 8 травня озброєні Зелені і беззбройне населення яке вороже було настроєне проти рад. Влади зайняло містечко Тростянець . Розграбували містечкові квартири , зібрали біля 300 чол . в синагогу – закидали їх там гранатами – розстрілювали крізь вікна . 10 травня бандити учинили такий же погром і убивства євреїв в Ободівці . Зігнаних на майдан біля церкви, більше як 240 чол. - розстріляли . Частина населення перебрались через річку Берладинку в село Нову Ободівку , там їх люди переховували , деякі з них врятувались .Частина населення левадами пробралась в Бершадь . Учинивши погром , банда продовжувала шлях на Бершадь. В ніч на 12 травня “зеленівці” зупинились в сосновому лісі між Ободівкою і Баланівкою . Всю ніч вони палили вогнища , пиячили і бились між собою . 18 травня Червона армія визволила село.
Влітку 1919 року була влада Петлюри потім денікінців .
Весною 1920 року село окупували було поляки і тільки в червні в селі відновив роботу ревком. Перед ним стояв ряд завдань: боротьба з бандами і зміцнення диктатури пролетаріату. В березні 1920 року на зборах сіл Ободівської волості в селі створено волвиконком робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, а також волосну комісію для боротьби з дезертирством. Невдовзі після звільнення від білополяків , організовується комітет незаможних селян (комнезам), в який ввійшло 19 членів , у вересні їх кількість зросла до 25. Головою волосного комнезаму було обрано Демуцького Матвія Кіндратовича, а 1920 році головою став Горанський О.В.
Місцеві органи влади велику увагу приділяли культурному розвитку села. Так в 1920 році в селі засновано робітничо-селянський клуб, де з лекціями виступали , комуністи села. Місцевими силами ставили вистави.. Населення села 1920 навесні становило 4698 чоловік. Впровадження в життя земельної і продовольчої політики партії проходило в умовах жорстокої боротьби. «Куркулі» чинили шалений опір заходам Радянської влади. Так, в Ободівці, в 1921 р. «куркулі» вбили представника волвиконкому в комісії для боротьби з дезертирством
Н.Д Кульчицького. Іншого активіста – голову КНС К.В. Сутику вони жорстоко побили , від чого він помер.
Завдання Радянської влади у боротьбі з контрреволюцією і розрухою розглядалися на з′їзді - конференції представників Ободівської волості в січні 1921 р . З’їздом ухвалені всі дії революційних органів .
При активній участі ревкому в 1921 р. в Ободів ці були створені волпосівкоми і сільпосівкоми . Основна їх робота визначена з’їздом представників сільрад , комнезамів і сільських земельних комісій Ободівської волості від 12 лютого 1921р , це – землелаштування . Вони слідкували за правильним поділом землі, не допускали самовільного захоплення земель , допомагали сім′ям червоноармійцям . Базою ревкомів були озброєні партизанські загони, якими керувала Балтська територіальна партійна організація, керівником був – Дьячишин Іван Кононович. В Ободівці існувала партизанська збройна група на чолі з Мазуриком Петром (по вуличному – Чорноморець). Секретарем організації був Горанський Володимир Федорович . В Ямполі , селі Качківці партизанським загоном керував-Криворучко Ф Е. , в селі Серебрії Могилів-Подільського району – керував Чабан І.М.. Згадані партизанські загони, успішно боролись з чужоземцями- інтервентами.
На безпартійних селянських конференціях Ободівської волості 12 березня 1921 р , організовано волкомнезам , а 2 квітня волосну робітничо – селянську інспекцію . Не зважаючи на не сприятливі умови та сильну засуху , вони на 17.11. 1921 р здали 2861 пуд хліба , 73 голови великої рогатої худоби та інших продуктів . А в листопаді прийняли участь у проведенні тижня допомоги голодуючим Поволжя . В 1922 р. в Ободівці створена партячейка .
У 1922 році у листопаді-грудні, в Ободівці перебував 17 кавалерійський полк 2-го кавалерійського корпусу Г .І Котовського. Комдив сам уважно оглянув бувшу панську садибу і висловив думку про те, що тут можна організувати сільськогосподарську комуну . На його прохання до Уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки, було прийнято рішення про створення в Ободівці бессарабської сільськогосподарської комуни у серпні 1924 року.
Після смерті Котовського комуна стала називатися його ім’ям.
Першими комунарами і безпосередніми організаторами комуни були Віктор Федорович Левицький ( перший голова комуни), Микола Олексійович Гажалов, Д .П . Максимов, А Дзиґа, О І Цапов, І Я Гунькою, І Гуменюк, В М. Харлампієв, Г Чорба та інші - всього 26 чоловік.
Господарство комуни створювалось майже на голому місці . Котовський з перших днів організації не залишав комуну без уваги , часто їздив в Москву , Харків в справах господарства комуни . Роботою комуни цікавився М. Фрунзе , Г.Петровський . У 1927 р. сюди приїжджав К. Ворошилов . В 1925 році в будинках комунарів засяяли лампочки Ілліча. Тоді ж комуна отримала три трактори «Фордзон», згодом отримали першу машину.
Комунарам вдалося зробити багатогалузеве господарство . Поряд з рільництвом у комуні була велика молочно – тваринна ферма високопродуктивних корів симентальської породи , фруктовий сад на площі 50 га , пасіка на 200 вуликів , макаронна фабрика , повидлоробний та виноробний цехи , млин , молокозавод , сушила для фруктів , Баланівський ставок . Комунари розводили племінних коней , мали великі плантації винограду .
В комуні побували Будьонний , Якір , Косіор , Фабріціус , Лев Кисіль .
Господарство комуни в цілому було рентабельним , щорічно з 1929 р. комуна отримувала 250 – 350 тис. крб.. чистого прибутку.
Побудували корівник , фабрику – кухню на 1000 місць , селище для комунарів , запустили електростанцію .
Вміли комунари і відпочивати . Ставили спектаклі в клубі , щонеділі влаштовували ігри , танці , змагання . Була своя бібліотека , духовий та струнний оркестри . Була тут ще й школа планеристів .
Особливо велику увагу приділяли вихованню “комунят” . Діти , по можливості , брали участь у виробництві , допомагали старшим збирати урожай , боролись з шкідниками с/г культур . За ними буда закріплена кролеферма , 4 га дослідницького поля .
При комуні працювала типографія газети “Бессарабська комуна ” .
Спочатку місцеве населення не квапилось вступати до комуни . Згодом , від безвиході , бідніші селяни приєднувались до комунарів . У спогадах членів комуни про життя комуни , червоною лінією проходять почуття гордості за власноруч збудоване велике господарство , за досягнення як на трудові , так і на культурно – освітній ниві .Комуна придбала на початку 1926 року кіноустановку і клуб став центром культурної роботи на селі. Селяни слухали радіо, читали газети і журнали , дивились кінофільми. Самодіяльні артисти ставили п’єси , організовували естрадні концерти. Ободівчани в 1928 році з цікавістю дивились кінофільм «Бессарабська комуна».
В 1926 році в селі, крім комуни, було організовано товариство по спільній обробці землі (СОЗ) , а весною 1929 року був організований перший колгосп.
Колективізація селян супроводжувалась в Ободівці масовими конфліктами між членами колективних господарств і одноосібниками. З метою знищення комуни заможні селяни підпалювали насіння для посіву, затруювали комунарські посіви, а весною 1925 року закрили заставки мостів греблі, що привело до її прориву і зіпсування млинів.
Між тим в селі проходила і культурна революція. Восени 1926 року були організовані школи по боротьбі з неписьменністю. А в 1930 році був відкритий вечірній робфак Кам′янець-Подільського інституту соціального виховання з чотирирічним строком навчання. Проіснував він , до 1934 року – до організації в Ободівці середньої школи.
У січні 1932 року в селу створена МТС в складі 17 тракторів та невеликої кількості простих збиральних машин. Це значно посилило допомогу держави колгоспам. У 1930 роках В Ободівці було 5 колгоспів: ім.. Котовського, ім.. Червоної Армії, ім.. Калініна, «Нова громада» , ім.. Кірова.
Політбюро ЦККП(б) У оголосило лютий ударним місяцем закінчення хлібозаготівель. До 1 березня 1932 року із 3793 колгоспів області , аванс видали лише 58 %, у 8 районах розрахунки з колгоспами і не починались. Тому колгоспники відмовлялись працювати, а весняна посівна кампанія наближалась. Коні - основна тяглова сила – гинули. Тільки за грудень 1931- лютий 1932 року В Ободівському районі переробили на ковбасу та відправили в Київ 1000 коней. Не в кращому становищі знаходились і люди. Окремі колгоспи почали організовувати громадське харчування . Черпак супу і 200-400 грам хліба видавалися тільки працюючим. Як правило , батьки хліба не їли , а відносили дітям, тому працездатність падала.
Архіви засвідчують, що в українських селах у першій половині 1932 року існували не просто продовольчі труднощі, як про це говорилось в офіційних документах. А лютував справжній голод . Близько третини населення не мали ніяких засобів існування, майже 10% селян пухли з голоду. Якщо 1% загинув, то і тоді життя втратили соті тисяч подолян. Крім тих бід, що приносили народу рішення найважливіших і партійних державних установ, над селом зашаленів терор, арештовували, судили, кидали до в’язниць , розстрілювали , висилали за межі республіки «злісних боржників перед державою» - голів колгоспів, рахівників , бригадирів, комірників та інших представників сільського активу.
Незважаючи на найжорстокіші заходи, підняти рівень хлібозаготівлі так і не вдалося. Все зерно було вивезено і з колгоспів і з селянських комор. Голодували жителі села Ободівка , зі спогадів односельчан відомо що багато загинули від голоду, люди їли лободу, кропиву , листя, гнилу картоплю , трохи легше було тим, хто мав корову чи займався ремеслом, або був в бригаді активістів, збирав «залишки» продуктів, точніше відбирав все.
Тільки стали люди жити трохи краще як трапилась страшна біда , 1941 року без оголошення війни на нашу країну напали німецько-фашистські загарбники На фронт пішли сотні ободівчан. Славний бойовий шлях від початку до кінця Великої Вітчизняної війни пройшли льотчик захисник Ленінграду Григорій Гаврилович Черниченко, майор Василь Ісакович Сутика, полковник Юхим Костянтинович Легун, підполковник Петро Михайлович Западню та інші. Наприкінці липня 1941 року, наше село Ободівка було окуповане німецько-румунськими загарбниками. Велике лихо прийшло на нашу землю.
Захопивши село, окупанти почали встановлювати свою владу. Була створена претура на чолі з претором. Вона розміщувалась в приміщенні колишнього панського палацу. Поряд з претурою в двоповерховому будинку розташувалась жандармерія.
Виплата податків здійснювалась не лише продуктами, а й грішми. З грудня 1941 року були введені нові грошові одиниці — РККС — румунські марки (по курсу 10 радянських рублів за 1 марку).
Розпорядженням Ободівської районної претури від 8.04.1943 р. встановлювались такі види податків: «...с пахотной земли общин—18223 РККС, из них половина, деньгами и половина зерном: за усадебнне земли— 14750 РККС; школьного налога—2Г30О РККС; налог на полицию—5000 РККС; по содержанию пожарного обоза—3000 РККС; трудгуж—10500РККС.
Кроме того, будут взыскиваться следующие налоги: на пастбище, паспортизация скота, поездки, за видачу удостоверений и метрики, базарный сбор».
Із встановленням румунської влади колгоспи було перейменована в общини. Але тепер люди ходили на роботу примусово, як кажуть, з-під палиці.
Зв'язок з зовнішнім світом був поганий. Але вісті про події на фронтах доходили до села. Вони передавались з уст в уста. Дізнаватись про новину можна було на базарі. Лише треба було обережно поводитись, бо розмовляти на такі теми заборонялось.
І все ж, незважаючи на погрози окупантів, люди продовжували жити вірою в повернення нашої армії. Цього моменту чекали з нетерпінням. Багато труднощів, горя пережили наші односельчани в період окупації Ободівки. Тому, коли зустріли війська Червоної Армії, людській радості не було меж.
У липні 1941 року за передовими частинами ворога прийшли «організатори порядку» пограбовані установи ., лікарня, школа. У травні 1943 року в село Ободівку прибув уповноважений ЦККП (б)Упо організації партизанського руху, колишній комунар Андрій Васильович Квашенко, з ним товариші Кондратьєв , Томашкевич(під кличкою Пушкін). 14 липня підпільники Луник, Козак , Єржиновський викрали в окупантів радіоприймача і встановили його в лісі, а потім перенесли в штаб-квартиру партизанської групи, що була в квартирі М.Грабовика.Підпільники Любов Савранчук та Оксана Хамлак (Яценко) у хаті Катерини Савранчук друкували листівки. В партизанській групі було 44 чоловіки , з них 10 ободівчан. У серпні 1943 року загинув А.В. Квашенко , а згодом і Ф. Кондратьєв та Томашкевич. Керівництво до З.Я Гаврильченка. Восени дійшло повідомлення про швидке звільнення . Колгоспники збирали робочу худобу , щоб засіяти поля урожаєм. Так було посіяно біля 100 га озимої пшениці. А 14 березня 1944 року жителі села вітали своїх рідних із звільненням села від ворога.
8.Архивна справка:
«Ободовка-расположена на равнине постепенно понижающейся к северу, к речке Дохне, отделяющей местечко от смежного с ним села Слободо-Ободовка. Вся Ободовка разделяется на три части, из которых северно-восточная часть называется «Пески», западная «Лазы», а юго-западная «Кучугуры». От уездного города местечко стоит в 30 верстах, а от ближайшей железнодорожной станции «Тростянец» в 12 верстах Климатические условия, благодаря сухой песчаной почве, обилию садов и ровной местности,на которой расположена Ободовка , могут называться вполне благоприятными.»
На сьогодні село поділяється на : «Кучугури» , «Піски» , «Лази », «Посьолок», «Манєжа», «Сосна». «Кучугурами » названа горбиста частина села . Тут було важко проїхати підводою . Саме через ці географічні особливостиі так була названа місцевість . «Піски» зайсмають центр села , переважає пісковина, саме тут були поселені євраї , завезені паном Собанським в кількості понад 200 сімей , для ведення «гешефту », торгівлі . Їм родючі землі були непотрібні. Є дві версії про походження назви «Лази». Перша було посадженно багато верб (лози), друга – старожили села стверджують що від палацу Собанського були таємні підземні ходи (лази).
Коли була створена комуна в село приїжджало багато людей : росіян , молддован. Їх поселяли на південній частині села на пагорбі . Було створено поселення «Посьолок» . «Манєжа» знаходиться на південному заході села.
В комуні розводили породистих коней , саме тут знаходився манеж - місце де коней обїжджали , навчали. На сході села є сосновий ліс . Місцевість біля нього називається «Сосна».
Парк родини Собанських с. Ободівка
Парк був створений відомим паркобудівником Діонісієм Міклером, ірландцем за походженням, який у 1790 році по запрошенню княгині Ізабелли Чарторійської приїхав у Польщу, де провів все життя, залишивши спадок у вигляді багато численних парків на Поділлі та Волині. Парк в селі Ободівка по площі становив 17 га і був розбитий на основі природнього лісу.
В 70-ті роки ХІХ ст. партерна частина парку була скорочена і перед палацом була розбита клумба і споруджено басейн з фонтаном, тоді ж в парку з’явились кам’яні лавки та столики, збудовано оранжерею та парники, а поряд розбито фруктовий сад і виноградники. В кінці ХІХ ст. в парку висаджені екзотичні рослини: софора японська, дуб червоний, павія жовта і.тд.
Урочище «Паланка».
На окраїні села Ободівка в урочищі Паланка в роки війни знаходилась партизанська землянка, збудована біля Теренової криниці. На сьогоднішній день залишилось місце і рештки від перекриття землянки. Щорічно працівники музею проводять туристичні походи з дітьми „Партизанськими стежками”.
Козацька криниця с. Ободівка
В. с.Ободівка в сосновому лісі знаходиться козацька криниця 17ст. по легенді на основі джерела проходячи козаки облаштували криницю.
9. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА урочище «Миска»
Урочища «Миска» (частина словянського городища X-XI століття) знаходиться на 3 км. На південний схід від села. Мис відгороджений трьохметровим валом та глибиким і широким ровом. Північна сторона городища круто обривається в долину річки. З заходу і сходу глибокі балки. Назва «Миска» походить від від форми кургану, який має вигляд перевернутої миски.
Старожили розповідають, що тут була колись сторожовий пост. Колись на кожному посту була діжка зі смолою. Коли на горизонті з’являлись вороги, охоронник запалював смолоскип. Таким чином вороги ніколи не могли напасти зненацька.
«ОБОДОВКА, МЕСТНОСТЬ ПРИ РЕЧКЕБЕРЕЖАНКЕ ИБЕРНАдИНКЕ ПО ДОРОГЕ В СЕЛОЖАБОКРИЧКУ, БЛИЗ ПОЧТОВОЙ ДОРОГИ, НАХОДИТСЯ ГОРОДИЩЕ,
НАЗЫВАЕМОЕ НАРОДОМ СЕМЕНЫХА.ОНО ПОДКОВООБРАЗНОЕ, В ДЛИНУ ИМЕЕТЬ 3 7 САЖНЕЙ, В ШИРИНУ 30. В ОКРУЖНОСТИ 104 САЖ., ПЛОЩАДЬ ЗАНИМАЕТЬ ДО 200КВ. САЖЕНЬ, ОКРУЖЕНО С СЕВЕРА И ЮГА ВАЛАМИ
ПОВЕРХНОСТЬ ПОЩАДИ РОВНАЯ,ПОРОСШАЯ ДУБОВЫМ ЛЕСОМ, НАРОД РОВОРИТ, ЧТО ЭТО УКРЕПЛЕНИЕ УСТРОИЛ СЕМЕН ПАЛИЙ.ПО ДРУГОМУ СКАЗАНИЮ ЕГО УСТРОИЛ РАЗБОЙНИК ШПАКЕСТЬ СЛЕДЫ РАСКОПОК КЛАДОИСКАТЕЛЕЙИЗ КРЕСТЬЯН. В 1897 ГОДУ НАЙДЕНКЛАД ИЗ 982 МЕЛКИХ СЕРЕБРЯНЫХМОНЕТ ПОЛЬСКИХ, РУССКИХ ИШВЕДСКИХ..»
Чи проводились археологічні дослідження на території Ободівки невідомо.
10 Палац родини Собанських с. Ободівка
В с. Ободівка знаходиться палац родини Собанських. Відноситься він до пам’ятників архітектури кінця ХVІІІ початку ХІХ ст.
Дім був заснований М. К. Собанським в 1800р. Письменник
Ф. Машецький який жив в палаці 1930р. стверджує що у парадних дверях палацу висіла мармурова таблиця і висіченим на ній золотими буквами : "1800Domten zbndo wat Michat Sobanski...» - «1800 дім цей збудував Михайло Собанський...»
По словам П. А. Артеменко , прислуги Собанських, спочатку побудував дім з башнею. Споруда палацу являє собою чотири об’єми . Центральна частина, яка складаєтьсяпалаццо з’єднаною критою галереєю з чотирьохярусною башнею , і П- подібним корпусом, приєднаним до нього з сторони заднього фасаду, який утворює внутрішній двір, побудований в стилі романтизму з використанням сегментів архітектури італійського неоренесансу. Архітектор об'єднав готичний з загальним неоренесссансним характером будови. Внутрішній двір незважаючи на свої невеликі розміри підкреслює особливості ренесанських палаців, який виражається великими арочними проходами коридору—галереї і тендітним балконом, який виходить з галереї другою поверху в палаці. В центрі внутрішнього двора був побудований фонтан.
В кінці ХІХ ст. тут посадили екзотичне залізне дерево (дерево «айлон» ). Архітектура цієї частини палацу виразна. В цей період романтизм переважав в архітектурі Європи. Невідомий архітектор, який виконував замовлення М.Собанського, в своєму проекті зобразив захоплення епохи невеликими спареннями, вузькими вікнами, з’єднавши готичні ремінісценції з загальним неоренесансним характером будівлі.
В 1840р. минулий учасник польського повстання Фелікс Собанський значно розширює палац, побудований дідом. Архітектор побудував з обох сторін палацу два рівноцінних об’єми два нових корпуса являють собою прямокутні в плані двохетажні палаци з композиціїв фасадів, які складаються з трьох частин.
В цей період добудовується частково третім поверхом ліве крило; внутрішній двір, утворений зпочатку одноповерхового корпуса. Парадна частина палацу прикрашається відкритою терасою на борцовому фасаді, звідки відкривається панорама парку та ставка.
Оформленню інтер’єру , особливо святковим залом була приділена значна увага. Великий рожевий зал-їдальня був оздоблений з особливим смаком. Поряд з рожевим залом був розміщений білий. Перший зал вступає йому по своїх розмірах і об’ємах . Ці зали були розкішно прибрані і старовинними меблями, картинами, скульптурами, дзеркалами, люстрами. Серед меблів знаходився стіл за яким по четвергам обідали. Палац складався із 77 кімнат, а той більше.
Останнім власником садиби був Фелікс Собанський, який в 1913 році женився на Софії Квілецькій.
Палац Собанського є пам’ятником історії та архітектури. З ним пов’язані найважливіші історичні події з життя ободівчан .
Спочатку на місці палацу була невелика садиба; в якій проживав Ієронім Собанський. Далі маєток переходить до Фелікса Собанською та його дружини Емілії Лубинської . У них було два сина—Михайло та Казимир і дочка Вікторія. Саме із Михайлом пов'язано виникнення в садибі - палацу.
В 1907р. садиба була прикрашена з нагоди золотого весілля Фелікса і Емілії. Про це свідчать фотографії виконані домашнім фотографом Завадським. (Ободівський краєзнавчий музей). Від Фелікса маєток перейшов до Михайла, В тридцять років він женився на Людвизі Водзицькій .
Перед революцією М. Сабанський переїхав зОбодівки до Києва, куди вивіз всі цінні речі палацу, в тому числі бібліотеку і вироби мистецтва. Під час громадянської війни маєток було сильно розрушено військами, які проходили через Ободівку. Після революції 17 року у палаці була розміщена Бессарабська коммуна . В 1921 р. одну кімнату палацу відвели для дітей—сиріт, вся садиба була зайнята воєнкоматом котовців . З серпня 1924р. в садибі поселились бійці конармії Котовського. Тут він організував «Бессарабську комуну». Незабаром тут відкрився дім відпочинку для командирсько складу другого кавалерійського корпусу.
До 1944 року палац належав колгоспу ім. Котовського, а після звільнення села від німецько-фашистських загарбників у ньому розташувалися райвиконком, райком КП (б)У та інші районні установи. У 1959 році палац і парк були передані новоствореній Ободівській школі-інтернат. Наприкінці 80 років минулого століття, за допомогою дітей та персоналу інтернату розпочалося проведення ремонтних робіт приміщень палацу. А на початку 90-х років фінансування і роботи припинилися. Палац залишився без догляду. На даний час унікальна будівля палацу, яка була збудована у 1800 році знаходиться у аварійному стані.
Минулого літа до музею приїжджали нащадки панів Собанських, цікавились експонатами , станом будівлі. На сьогодні палац в дуже поганому стані. Шкода що ми втрачаємо таку історичну памятку.
В теперішній час палац очікує реставраційних робіт, які повернуть його до нового життя.
Склеп родини Бжозовських с. Ободівка
С.Ободівці на старому кладовищі знаходиться родинний склеп панів Бжозовських, родичів Собанських , які проживали в селі Соколівка, побудований на початку 19 ст. Це двоповерхова споруда де розміщено 36 ніш, покриття зруйноване, і є залишки підземних ходів що ведуть до склепу. В склепі переховували зброю для повстання проти царя.
11 Традиціїї мого краю.
Святвечір був і залишається великою подією в житті села Ободівка. Це родинне свято і чужих на вечерю не запрошують, за столом мають бути тільки найближчі родичі. Однак цього вечора не можна відмовляти в гостинності навіть найбільшому ворогові. На Святвечір не можна сваритися, карати дітей, належить прощати всі кривди. Цього дня, а особливо вечора, люди повинні мати добрий урочистий настрій, щоб щасливо прожити цілий рік.
Перед вечерею господар має добре нагодувати худобу , бо ж в цю ніч у яслах народився Христос.
Уся родина з нетерпінням чекає появи зірки на небі. Якщо ніч зоряна, то радіють, бо це на врожайний рік. Традиція вимагає приготування дванадцяти пісних страв, приготовлених на олії.. Вареники з капустою та грибами картоплею , риба, варена квасоля з піджаркою, голубці є в кожної родини на столі.. З куті починають вечерю. Свято Різдва – триденне свято. Релігійне свято було і, мабуть, є одним з родинних і найулюбленіших свят. Воно нерозривно пов’язане з ялинкою. На Різдво, як годиться, на столі повинно бути 12 страв. Це число священне, бо саме дванадцять днів тривають святі дні, освячені великими подіями Різдва Христового. У святкові дні готують холодець, окорок, домашню ковбасу, гусака чи качку з яблуками, пироги та пряники. По селу ходять колядники щоб повеселити господаря, нагадавши йому про свято і вселити надію на краще майбутнє. Як правило, ходять «Маланки», «перерядившись» у цікавий одяг, надівши маски кози, бика. Колядників запрошують до хати, пригощають цукерками , ялуками , горіхами , та іншими ласощами. Дають гроші. На Різдво та Новий рік заведено класти під ялинку подарунки
Через тиждень після Різдва Христового увесь християнський люд святкує Новий рік за старим стилем. Тому в народі це свято називають Старий Новий рік.Напередодні свята у церквах відправляється вечірня служба., на якій згадують імена тих людей , що народились чи померли у минулому році.
На Новий рік з самого ранку хлопчики ідуть засівати по домівках. Цей обряд зберігся із сивої давнини. Дівчата засівати не ходять. За посівання батьки та сусіди обдаровують дітей горіхами, яблуками, солодощами. Є повір'я , якщо до хати першим зайде хлопець чи чоловік , в хаті цілий рік буде достаток , всі будуть здорові
Великдень: Після посвячення пасхального хліба у церкві всі поспішають до рідної хати. Вірили : хто швидше бігає, у того доньки незабаром вийдуть заміж.
Колодій : Печуть млинці ,завиванки , оладки. Але основною стравою є вареники з сиром.
Спас :На Спаса збирали мак, з якого пекли коржі – шулики. Віруючі знають це перше спасівське свято як «Мокрий Спас» або « Спас на воді».
13.Спогади односельчан.
Зі спогадів Горанського О.В. « Я був озброєний карабіном, шашкою і пістолетом.Приїхавши в Ободівку , зайшов до парикмахерської,а звідти втік урядник. Він навіть не встиг побритися до кінця… Селяни мене підтримували , бо були дуже обурені на урядника, він в свій час знущався над селянами, навіть бив їх не раз. …Зібравши людей прийшли до приміщення волосного правління, звідти повикидали царські портрети, те ж саме зробили в школі. Потім провели мітинг, розповіли селянам про революцію. Потім ще пішли до аптеки, до старшин дому і скрізь знищили портрети царя. Потім я знову поїхав до своєї частини в Кременчук. В волості був старшиною Мороз Михайло з села Ободівки, а писарем Поворознюк Я З.»
Згадує Домна Семенівна Обідник—жителька с. Ободівки: :«Напередодні стояв страшний гуркіт. Цілу ніч було чути, як гудуть машини й танки: то відходили останні частини наших військ. На ранок стало тихо. Ця тиша дуже лякала. Люди поховались по хатах і з страхом чекали появи чужаків. Десь в обідню пору помітили, як з верхньої частини села, з Кучугур, почали в розсипну спускатись німці і румуни. Вони кинулись по хатах в пошуках продовольства».
Ганна Данилівна Витяганець пригадує: «Для населення були встановлені продовольчі податки. Спеціальні групи з поліцейських і жандармів ходили по селі, обліковували живність та інше добро і збирали податки. Ми тримали корову, а молока самі не пили. Мусили здавати податок, бо ходили й перевіряли скільки корова дає молока. А як не здасиш податку, то прийдуть і заберуть корову чи щось інше».
Дмитро Іванович Гончар, житель с. Ободівки: «Румуни заганяли людей на роботу, їздили по селу і били нагайками тих, хто залишився вдома. Кіньми й коровами обробляли поля й городи. Вручну сіяли і збирали хліб. Лопатами перекопували поле, коли садили картоплю. Важко булоне лише фізично працювати, а й морально терпіти гніт окупантів. Які б роботи не виконували, поряд завжди наглядачі-жандарми».
Петро Кирилович Мороз розповідає:
«За вироблені трудодні майже нічого неплатили. Видавали по 100—200 грамів зерна ячменю чи кукурудзи. А грошей не платили. Румуни змусили людей красти. Адже треба було годувати сім'ї. Люди крали зерно, фураж та інше. А коли попадались, то були тяжко покарані. В залежності від провини, жандарми били палицями, гумовими шлангами чи нагаями. Карали не лише за крадіжки, а й за невихідна роботу, непокору владі, за підозру зв'язку з партизанами та інше.»
14 Визначні діячі краю
Олекса Харлампійович Новаківський народився у с.Слободо-Ободівці Ольгопільського повіту Кам'янець-Подільської губернії (тепер с.Нова Ободівка Тростянецького району Вінницької області) в сім'ї лісника. Живопису майбутній митець спершу вчився в одній з приватних шкіл м. Одеси, а освіту здобув у Краківській Академії Мистецтв (1892-1893 та 1895-1900 рр.), де вчителями з фаху були визначні польські художники Яцек Мальчевський, Леон Вичулковський та Ян Станіславський.
Своєю творчістю та педагогічною діяльністю митець прагнув підняти український живопис до світових вершин.
Творчість О.X.Новаківського посідає почесне місце серед видатних надбань вітчизняного мистецтва.
Казимир Леонідович Лісовський.
У збірнику « Вибрані вірші» поет Казимир Лісовський пише « Про себе»:
« Пряний запах квітучих вишневих садів, залиті сонцем луки та долини, потопаючі в гаях білі хати з солом'яними дахами – таким згадується мені рідне село Ободівка Вінницької області,де я народився 29 листопада 1919 року в сім'ї бухгалтера цукрового заводу Леонарда Вікентійовича Лісовського. Важка і виснажлива хвороба забрала у мене майже всі роки дитинства: декілька років я не міг ходити…І коли після довгого лікування в Київському ортопедичному інституті, після гіпсового ліжка, до якого був прикутий два роки, я вперше встав на ноги,ступив у яблуневий сад – яким дивним і незнайомим видався мені цей світ: дзвінкий, співаючий,сповнений фарб, свіжості трав, запахів квітів…Все стало іншим і невпізнанно прекрасним: і небо України, і її поля, і сади, і навіть ці тихі пильні вулиці маленького містечка Тульчина, де ми в той час жили…
Кузьма Кіндратович Гриб.
Народився 30 жовтня 1910 року в селі Верхівка у сім'ї сільських злидарів,які наймитували. У 1920 році комнезам направив малого Кузьму в сирітський притулок в селі Ободівка. Тут він закінчив семирічку і виїхав до Вінниці, де влаштувався на підготовчі курси. Потім вступив до Вінницького інституту соціального виховання,який закінчив у 1933 році і був направлений на роботу в Ново-Архангельську середню школу.
Мирній праці присвятив поет цикли «Хліборобські сонети», «Степова симфонія», «Крим курортний».
Кращі твори пейзажної та інтимної лірики прилучають нас до добра, краси, душевності, кличуть до щастя.
У 1993 році поет пішов із життя.
Борис Білаш.
Народився у 1941 році в селі Ободівка. Після закінчення середньої школи Вступив в гірничий інститут і заочно – в літературний. Трудова і творча його діяльність пов'язана з промисловим Донбасом. І зараз він проживає у Донецьку. Там він став відомим в країні поетом, членом Спілки письменників СРСР. Джерелом його творчості є глибоке знання життя працівників Донбасу, історії економічного та культурного піднесення цього краю, героїзм радянських воїнів під час Великої Вітчизняної війни, трудовий героїзм працівників тилу.
Черевичний Дмитро Степанович.
Народився 23 жовтня 1924 року в селі Нова Ободівка. Після закінчення семирічкипрацював у колгоспі,потім у редакціїОбодівської районної газети, у Дніпродзержинську на будівництві коксохімічного заводу, на Донбасі – на шахті. З весни 1944 року воював у стрілецькій дивізії на 2-му і 1-му Українських фронтах, брав участь у боях під Яссами, у форсуванні Одеру. У лютому 1945 року важко поранений. За мужність і відвагу нагороджений медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр».
Калько Володимир Михайлович.
Народився 26 грудня 1934 року в селі Ободівка в сім'ї колгоспників. Мати Марія Антонівна померла через півтора місяця після народження сина. З року маленького Володю виховувала мачуха – Калько Ольга Григорівна. Батько Калько Михайло Іванович був репресований у 1937 році.
Під час окупації Ободівки фашистами навчався в середній школі. В 1944 - 45 роках працював у колгоспі ім.Котовського на конюшні, на току, в ланці Гукал Меланки. Ці роки Володимир Михайлович згадує: «Пів трудодня, які я заробляв, окрім алюмінієвої тарілки супу, писали мамі. В кінці року на трудодні майже нічого і не давали. Жили, як всі – впроголодь, доволячись гнилою картоплею, кукурудзяною мукою, тощо…
У 2007 видав перший том збірки власних творів «Радуга».
З радістю і ностальгією відвідує В.М.Калько свою малу батьківщину. Любить він рідні місця, природу Ободівки, її жителів. Любов і шану дарує їм у своїх поезіях.
Лужанський Андрій Васильович.
Народився 24 березня 1970 року в с.Ободівка. В 1987 році з відзнакою закінчив Ободівську середню школу-інтернат. В цьому ж році став студентом юридичного факультету Київського державного університету ім.. Т.Г.Шев-ченка, навчання на якому закінчив у 1992 році.
З липня 1992 по червень 1994 року працював на посаді завідуючого юридичним відділом Секретаріату Тростянецької райдержадміністрації Вінницької області.
З травня 2004 року по даний час працює у Верховному суді України ( нинішня посада – науковий консультант управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах).
З серпня 2007 року по даний час працює також головним редактором науково-практичного журналу «Судова практика».
Має п'ятий ранг державного службовця (з 05.05.2004 року).
Коментарi